ОГЛЯД: Футуроманія (Саймон Рейнольдс) – Читайте, Пишіть, Відповідайте
с Futuromania: Electronic Dreams, Desiring Machines і Tomorrow’s Music TodayСаймон Рейнольдс збирає низку есе та інтерв’ю, які досліджують різні сцени, виконавців та моменти, пов’язані з електронною музикою та її обіцянками майбутнього.
Футуроманія формує понад два десятки есе та інтерв’ю в хронологічний наратив машинної музики з 1970-х років до сьогодні. У книзі досліджується зв’язок між поп-музикою та утопічними мріями та кошмарними видіннями наукової фантастики, завжди наголошуючи на химерних людських індивідах, які зловживають технологіями, а також на визначальному прогресі електронного обладнання та цифрового програмного забезпечення.
Джерело: блог Futuromania Саймона Рейнольдса
Рейнольдс описує книгу як перекрученого близнюка Ретроманія. Ці твори читаються як культурний антрополог, який досліджує музику, перебуваючи в її центрі. Іноді цей миттєвий аспект написання може зробити його незавершеним або застарілим, але ця крихкість у певному сенсі є їх сильною стороною. Наприклад, стаття про Industrial Dance у New York Times у 1991 році здається іншим світом, протиставленим дискусії Daft Punk про дух часу 70-х у Random Access Memories. Однак обидва вони представляють певні моменти часу, можливо, для різних аудиторій.
Усюди Рейнольдс постійно підкреслює місце наукової фантастики та людини в центрі машини.
Сьогодні мені здається досить очевидним, що з технологій – будь то семплер, автоналаштування чи штучний інтелект – не виникає нічого, що не несе на собі відбиток людських намірів.
Джерело: Futuromania: Electronic Dreams, Desiring Machines і Tomorrow’s Music Today Саймон Рейнольдс
Він використовує ідею Фредріка Джеймсона про модерністські твори як «пам’ятники майбутнього»,(1) припускаючи, що треки від Moroder до jungle і Auto-Tuned trap усе ще виглядають футуристично, оскільки вони заморожують момент розриву з минулим у собі.
Один із цікавих аспектів музики майбутнього, про яку йдеться в цій книзі – від «I Feel Love» через «Acid Trax» до «Renegade Snares» – полягає в тому, що незважаючи на плин часу, ці треки та тисячі подібних до них продовжують справляти неймовірне зачарування. Вони живуть як пам’ятники майбутнього, якщо використовувати термін філософа Фредріка Джеймсона для модерністського пантеону мистецтва двадцятого століття. Коли ви слухаєте, відчуття майбутнього, яке вони випромінюють, як ніколи сильне. Незважаючи на будь-які особисті спогади, які можуть бути пов’язані з місцем, де ви почули трек, у момент повторного входження в його звуковий простір, оригінальне усунення ностальгії, яке викликала ця музика – все повторюється знову. Ці треки все ще є «майбутнім» – хоча в буквальному хронологічному сенсі вони належать минулому.
Джерело: Futuromania: Electronic Dreams, Desiring Machines і Tomorrow’s Music Today Саймон Рейнольдс
У цьому сенсі майбутнє в музиці — це відновлюваний ефект, який певні записи продовжують виробляти щоразу, коли ми їх відтворюємо — утопічний/антиутопічний заряд, який продовжує приваблювати слухачів.
Зрештою, можливо, «Майбутнє» — це лише зашифрований заповнювач, аморфний об’єкт для бажання бути «де завгодно, але не тут, будь-коли, але зараз, будь-ким, крім мене».
Джерело: Futuromania: Electronic Dreams, Desiring Machines і Tomorrow’s Music Today Саймон Рейнольдс
Усе це в той час, коли ширша культура, здається, застрягла в ретроманії?
Одним із цікавих аспектів у цій книзі та в різних статтях було те, як Девід Боуї постійно з’являвся щодо майбутнього музики. Я відчуваю, що було б цікаво поміркувати про кар’єру Боуї з цієї точки зору. Зокрема те, як він харчується оточуючими.
Я також залишився думати про свій твір про ностальгію та пастиш. Мене особливо захоплює згадка Рейнольдса про прагнення до чогось, здавалося б, іншого.
Загалом, що мені подобається в роботах Рейнольдса, так це те, як він створює карту світу. Я відчуваю, що щоразу роблю нотатки та зв’язки різних виконавців. Крім того, він встановлює зв’язки, які я потім додаю додаткові деталі, читаючи.
Я слухав аудіокнигу через Spotify.
ОГЛЯД: Футуроманія (Саймон Рейнольдс) від Аарона Девіса ліцензується за міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0.
