Люди ставали нещасливішими, коли жити легше

Мені здається, я щойно зрозумів, чому справи можуть бути такими поганими в Сполучених Штатах і, можливо, в інших місцях.

З 1972 року, незважаючи на те, що реальний дохід на душу населення зріс приблизно втричі, відсоток американців, які назвали себе «дуже щасливими», залишився фактично незмінним і становить близько 33%.Річард Істерлін, «The Easterlin Paradox», IZA Discussion Papers, 2023

І це дійсно суперечить тому, як я завжди бачив світ.

Я думаю, що вперше я почав думати про це кілька місяців тому, коли я почув історію про якогось випадкового хлопця в 1800-х чи 1900-х роках, якому було 17, 18 або 19 років, і він просто в належному одязі. Він працює цілий день щодня, ходить до церкви, має двох дітей і дружину, і, ймовірно, почав бути таким дорослим десь у 16 ​​чи 17 років.

Мене завжди вражало, як у той час, коли ми дивимося на людину, якій близько 30, вона виглядає так, ніби їй сьогодні близько 60. У них ці старі мудрі обличчя, які просто виглядають дуже літніми та досвідченими.

І те, що мене вразило, так це думка, що, можливо, ми просто зграя ледачих дітей. Мовляв, принципово, можливо, це наша проблема.

Можливо, найкраще, що ви можете зробити для себе та суспільства, — це бути релігійним і створити сім’ю дуже молодим.

Але навіть більше, ніж ці тактичні компоненти, я вважаю, що важливу роль відіграє менталітет. Те, що я хочу сказати про те, що, можливо, ми повинні бути релігійними, мати роботу і мати дітей у ранньому віці, насправді є чимось набагато більш екстремальним і фундаментальним.

У суспільстві існує таке розуміння, що якщо ви не є цими речами, ви невдаха.

Я прочитав пристойну кількість біографій про людей 1800-х і 1900-х років. Правда, це виняткові люди — інакше ви б не читали біографію про них, — але вона також описує суспільство, в якому вони жили. І цей менталітет, здається, присутній.

Окрім того факту, що всі на тій картині 1906 року білі та, ймовірно, расисти, і, ймовірно, викурюють по 25 пачок нефільтрованого тютюну на день, перш ніж насолоджуватися надміром алкоголю — якщо відкинути все це — усі тут метушаться. Подивіться, як вони одягнені. Мене не хвилює мода. Я намагаюся зрозуміти, що нормальним і необхідним є продуктивне шліфування.

Крім того, це вулиця Маркет. І я думаю, що якби ми зняли те саме відео сьогодні, воно б виглядало дуже схожим. Люди, що ходять надзвичайно швидко, займаючись своїми справами, подібно до того, як шліфують.

Те, що мене вразило, так це величезні парадокси. Я прийшов до переконання, що не підштовхуватись таким чином — з вимогами до себе, швидше за все через якісь умовності часу — це справді погано для вас.

Я думаю, що якщо ви візьмете випадкову дитину з цієї фотографії, яка одягнена як 36-річний бізнес-професіонал, і подивіться на складність їхнього життя, це буде виглядати надзвичайно жахливо сьогодні.

Але, можливо, тривога гірша. Можливо, депресія ще гірша. Можливо, не мати напрямку в житті та бути залежним від канабісу, соціальних медіа, порнографії та опіатів – ще гірше. Можливо, це набагато гірше.

Відсоток підлітків у США, які повідомили про великий депресивний епізод, зріс більш ніж удвічі з 8,1% у 2009 році до 15,8% у 2019 році. 57% дівчат-підлітків повідомили про постійний смуток або безнадійність у 2021 році — це найвищий рівень, коли-небудь зареєстрований.Twenge та ін., Журнал аномальної психології, 2019; Опитування ризикованої поведінки молоді CDC, 2021

Найщасливіші діти, яких я знаю

Як я вже багато разів говорив раніше, найщасливіші діти, яких я знаю, у сім’ях іммігрантів у першому та другому поколінні.

Я відчуваю, що їх життя дуже схоже на життя тих дітей у 1906 році.

Їхнє життя йде за суворим графіком. Усі їхні дні, тижні, місяці та роки сплановані. Немає такого поняття, як сидіти й нічого не робити. Ви завжди вчитеся, або працюєте, або готуєтеся зробити одну з цих двох справ, або ви коротко відпочиваєте і святкуєте той факт, що ви це зробили.

І їхні батьки ніколи не замовкають. Вони постійно дають їм життєві уроки та розповідають, як важко буде в майбутньому, і намагаються сформувати з них ідеальний маленький інструмент для створення цінності для суспільства.

Звичайно, вони збираються йти до коледжу. Звичайно, у них буде хороша робота. Звичайно, вони будуть релігійними. Звичайно, вони подарують їм онуків.

Вони знають це, коли їм 7. Це навіть не розмова.

Іммігранти першого покоління мають на 30% менше шансів мати будь-які розлади настрою чи тривоги, на 66% менше ймовірність розвитку розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю, і на 75% менш імовірність розвитку розладів, пов’язаних із вживанням канабісу, ніж у корінних американців. Діти іммігрантів мають на третину менше судимостей (8% проти 25%), а вступ до коледжу на 15 процентних пунктів вище.Салас-Райт та ін., Psychiatry Research, 2014 (N=34 650); Hofferth & Moon, Social Science Research, 2016

Про це знають усі, хто на тій картині 1906 року. І всі в традиційних єврейських та ісламських домогосподарствах також це знають.

Я знаю, що анекдоти – це не дані, але мене вразив той факт, що всі, кого я коли-небудь зустрічав і живуть у такому світі, можуть бути зайнятими, напруженими та стикатися з труднощами, але я ніколи не бачив жодного, хто був би нещасним.

У 26 країнах 36% активно релігійних дорослих назвали себе «дуже щасливими» порівняно з 25% релігійних людей. Окреме дослідження показало, що жінки, які щотижня відвідують релігійні служби, мали в п’ять разів нижчий рівень самогубств, ніж ті, хто ніколи не відвідував.Pew Research Center, 2019; Тайлер ВандерВіле, JAMA Psychiatry, 2016

Вбиті в землю, так. Боротьба, так. Іноді хотілося б, щоб вони жили краще, так. Але не нещасна.

Я порівнюю це з мільйонами людей, яких ми всі знаємо та бачимо в усіх ЗМІ, і я смію сказати, що більшість людей нещасні. І більшість людей мають саме такий самий підхід до життя — без терміновості, без структури, без очікувань.

Власний приклад

Візьму себе за приклад. Довелося шукати сенс життя. Я завжди працював, але я не думаю, що справді досяг справжнього значення до останнього десятиліття чи близько того.

Я знайшов це завдяки якомусь дуже незрозумілому і орієнтованому на майбутнє погляду та підходу до життя, які мені, чесно кажучи, пощастило знайти. Я також думаю, що він крихкий і іноді може бути швидкоплинним. Тому я не впевнений, що це те, що я рекомендую як систему для інших.

Я не релігійний. у мене немає дітей І я думаю не так, як думають інші. Чим більше я думаю про це, тим більше я вважаю, що мені дуже пощастило, що я не був у депресії все своє життя — фактично плавав у світі екзистенціальних досліджень і подиву. Я вважаю себе щасливим.

Зараз у мене є надзвичайно ясний напрямок і значення, але мені також за 50. Я не впевнений, що можу рекомендувати комусь систему, яка підтримує їх у такому стані протягом кількох десятиліть.

Так до чого я веду?

Гарне запитання. Дозвольте мені спробувати відповісти на це для себе.

Я вважаю, що нещастя приходить з дивовижних і суперечливих місць.

Найнещасливіші люди, яких я знаю, це не ті, які роблять надто багато, із надто великими правилами та надто великими очікуваннями, а ті, які практично нічого не роблять.

Люди, які не зазнали жодних життєвих труднощів, повідомили про нижчу задоволеність життям і більший стрес, ніж люди, які зазнали помірних труднощів. Захищене життя було психологічно гіршим, ніж помірно важке.Seery, Holman, & Silver, Журнал особистості та соціальної психології, 2010 (N=2398)

Я не думаю, що люди створені для того, щоб нічого не робити. Я думаю, що це дуже погано для людей. І я думаю, що відправляти дитину у світ без відчуття відповідальної терміновості може бути небезпечно шкідливим.

Це навіть недостатньо. Я думаю, що може бути шкідливим відправляти дитину у світ без відчуття неминучої невдачі, якщо вона не стане корисним членом суспільства.

Це схоже на те, що ти народився без бажання їсти їжу і постійно ризикуєш померти від голоду.

Справа не в тому, що вони хотіли їсти і не могли знайти їжу. Ні, це набагато гірше.

Або інакше кажучи: їжа ніколи не була для них необхідною, тому вони померли від недоїдання.

Я думаю, це те, що ми робимо, коли виховуємо людей без жодних вимог і термінових потреб стати кимось.

Це не тільки батьки

Але це не тільки одна дитина і батьки. Це вся група однолітків і все суспільство.

Це не так, якби чоловік і дружина могли раптом зрозуміти це і почати розповідати це своїм дітям, тому що вони оточені дітьми, які не мають цього менталітету, оскільки його також немає у їхніх батьків.

Мета-аналіз 66 468 осіб виявив сильну зворотну кореляцію (r = -0,49) між відчуттям мети в житті та депресією. Діти, виховані авторитетними батьками — тими, хто висуває високі очікування в поєднанні з теплотою, — показали найвищий рівень психосоціальної компетентності та найнижчий рівень дисфункції.Boreham & Schutte, Journal of Clinical Psychology, 2023; Lamborn та ін., Розвиток дитини, 1991

Система працювала в минулому, і вона працює для іммігрантів, і вона працює для релігійних, тому що всі в цій спільноті та групі однолітків роблять те саме — це механізм терміновості та тиску. Це просто стає тим, чого очікують.

Я думаю, що ми перестали вирощувати людей як спіральні пружини, готові до випуску у світ.

А замість цього ми вирощуємо блоки желе, що сидять на тарілці. Чутливий до будь-якої вібрації в приміщенні та зміни температури, без жодного бажання.

Треба сказати, що підняти гвинтову пружину набагато важче, ніж блок желе.

Щоб підняти блок желе, потрібно лише сказати їм, що вони можуть бути ким завгодно, коли виростуть. У вас є нескінченна кількість варіантів. І ви вже виграли, просто будучи собою.

Це приємно сказати. І це приємно відчувати. Але це також найпростіше для батьків, тому що тут немає ніякої праці.

Згідно з 44 дослідженнями та 21 607 учасниками, надмірне батьківство було значною мірою пов’язане з депресією та тривогою у нащадків — захист дітей від труднощів породжував ті самі труднощі, яким він мав на меті запобігти.Мета-аналіз, розвиток і психопатологія, 2024

Якщо ви вирощуєте гвинтову пружину, ця енергія має звідкись йти, і це десь — невтомна дисципліна батьків, які з першого дня прищеплюють їм страх перед Богом і перед своїми предками.

Як я вже сказав, це дуже суперечить тому, як я завжди думав про речі. Я завжди вважав таку конвенцію обмежувальною та шкідливою.

Але тепер я усвідомлюю не лише те, що світ відчайдушно потребує гвинтових пружин, але й те, що вони, імовірно, набагато щасливіші — діти й дорослі — ніж люди, які не мають орієнтації.